Ранковий кашель характерний для хворих на

1. хронічний бронхіт,

2. пневмонію,

3. бронхоетактичну хворобу,

4. кавернозний туберкульоз,

5. абсцес легень з проривом у бронхи і т.п.

Зібране за ніч у дихальних шляхах харкотиння зранку при зміні положення тіла попадає в рефлексогенні зони і викликає вологий кашель.

Для бронхітів і пневмоній характерний вечірній кашель.

Нічний кашель спостерігається при

1. туберкульозі,

2. лімфогранулематозі,

3. злоякісних новоутворах.

Якщо кашель не супроводжується виділенням харкотиння, то він називається сухим і буває при ларингіті, трахеїті, сухому плевриті, пухлинах плеври, початкових стадіях пневмоній, бронхітів, при периферичному раку легень, абсцесі до прориву в бронх, сухих бронхоектазах, бронхіальній астмі та інших захворюваннях.

За звучністю і тембром розрізняють голосний, або гавкаючий, кашель при кашлюку, стисканні трахеї загруднинним зобом чи пухлиною, ураженнях гортані, при істерії.

Тихий кашель, або покашлювання, властиві хворим на сухий плеврит (виникає біль), на початку розвитку крупозної пневмонії, туберкульозу легень.

Особливої уваги заслуговує так званий беззвучний кашель, який зустрічається при деструкції голосових зв'язок сифілісом, туберкульозом чи раком.

Періодичний (рідкий) кашель, крім вищезгаданих випадків, спостерігається у чутливих до холоду осіб, при вдиханні холодного повітря, у курців, а також у хворих з порожнинами в легенях, при кашлюку, бронхіальній астмі й інших захворюваннях.

Кровохаркання - виділення крові з харкотинням під час кашлю - є важливим діагностичним симптомом ураження органів дихання (рак, туберкульоз, абсцес і гангрена легень, деякі пневмонії) чи серцево-судинної системи (мітральний стеноз, тромбоемболія легеневої артерії, алергічні васкуліти та ін.).

Задишкасуб'єктивно сприймається як брак повітря, відчуття стиснення чи розпирання в грудях і об'єктивно виражається в збільшенні (рідше навпаки) частоти дихання (tachypnoe) з поверхневими або поглибленими дихальними рухами, рідко в поєднанні з порушенням дихання.

Розрізняють задишку

· фізіологічну (виникає при фізичних і психоемоційних навантаженнях)

· патологічну, що виникає при захворюваннях органів дихання, серцево-судинної системи, анеміях, кістково-хрящового і м'язового апарату грудної клітки, центральної і периферичної нервової системи, обміну речовин (в тому числі дефіциті чи блокуванні певних ферментних систем).



Залежно від переважного порушення тої чи іншої фази дихання розрізняють

· експіраторну (утруднений видих),

· інспіраторну (утруднений вдих)

· змішану задишки.

Експіраторна задишка сприймається хворим як утруднення і подовження видиху, вона є проявом бронхіальної обструкції.

Обструкція звуження просвіту дрібних бронхів - зумовлена різними патологічними станами, перш за все бронхіальною астмою.

Частота дихання. Підрахунок числа дихальних рухів проводиться за рухами грудної чи черевної стінки. Непомітно для хворого спочатку рахують пульс, а потім частоту дихання за 1 хвилину.

У дорослої людини в стані спокою частота дихання складає 16-20 за 1 хвилину, у новонароджених - 40-45.

Зростання частоти дихання (tachipnoe) є фізіологічною реакцією системи дихання на зниження парціального тиску кисню або підвищення парціального тиску вуглекислого газу в крові. Зростання частоти дихання супроводжується зниженням амплітуди дихальних рухів, зменшенням дихального об'єму і ефективності альвеолярної вентиляції.

Причинами патологічного прискорення частоти дихання можуть бути:

· звуження просвіту дрібних бронхів (бронхіти, бронхіальна астма);

· зменшення дихальної поверхні легень (пневмонії, пухлини, ателектази);

· неповноцінна глибина дихання у зв'язку з ураженням нервово-м'язового і кістково-хрящового апарату.

Зменшення частоти дихання (bradypnoe) настає при пригніченій функції дихального центру (пухлини мозку, інсульти, менінгіти, уремія, деякі захворювання печінки, інфекційні захворювання, отруєння, агонія). Рідке дихання буває при значних перешкодах для проходження повітря (сильне збільшення мигдаликів, перетискання трахеї пухлиною, аневризмою аорти і т.п.), внаслідок чого зростає тривалість вдиху.



Глибина дихання визначається об'ємом вдихнутого і видихнутого повітря в спокійному стані (норма - 300-900 мл, середнє значення - 500 мл). Поверхневе дихання здебільшого буває частим. Глибоке дихання поєднується з патологічним зрідшанням.

Хвороби органів дихання

Бронхіт

запальне ураження слизової оболонки бронхів.

Етіологія (причини)

У більшості випадків причиною бронхіту є віруси (грипу, парагрипу, адено-, риновіруси та ін.) та бактерії (пневмококи, гемофільна паличка, стрептококи та ін.). Рідше у якості причини бронхітів виступають грибки, контакт з алергенами або вдихання токсичних речовин. Найпоширеніший шлях зараження — повітряно-крапельний, тобто вдихання інфікованих краплин слини при контакті з хворою людиною (під час розмови, кашлю, чихання).

Патогенез

Внаслідок дії етіологічних факторів слизова оболонка бронхів набрякає й вкривається ексудатом, зменшується просвіт бронхів або ексудат може повністю закупорити його, спричиняючи ателектаз легеневої тканини. Звуження просвіту бронхів та їх закриття зменшують дихальну поверхню легень, розвивається задишка, порушується газообмін.

Бронхіт гострий

Бронхіт гострий — гостре запалення слизової оболонки бронхів, зумовлене інфекцією або вдиханням подразнюючих речовин. Розвитку хвороби часто передує охолодження. Гострий бронхіт може бути одним з симптомів загального інфекційного захворювання, наприклад при грипі.

Симптоми

Синдром загальної інтоксикаціїпроявляється загальним нездужанням, зниженням працездатності, болем у м'язах спини, ніг, у суглобах. Температура тіла у більшості випадків субфебрильна, рідко вище за 38 °С, іноді залишається в межах норми. У перші дні захворювання спостерігається порушення апетиту і сну.

Хвороба проявляється кашлем, часто підвищеною температурою, відчуттям саднення за грудиною, погіршанням загального самопочуття. При вислуховуванні легень можуть визначатися сухі або вологі хрипи. Одночасно можливі загальні симптоми інфекційного захворювання. Хвороба протікає важче в людей похилого віку та в ослаблених осіб.

Лікування

Хворому в перші 3—5 днів призначають постільний режим. Він повинен знаходитись у теплому приміщенні, яке повинно бути добре провітреним. Провітрюючи кімнату, не можна робити протягів, хворого потрібно вкрити ковдрою, а голову прикрити рушником.

Необхідно давати пити багато гарячої рідини: чай або настій липового цвіту, малини чи квітів бузини тощо.

Щоб розрідити харкотиння та полегшити відхаркування, треба давати тепле молоко навпіл з боржомом або з невеликою кількістю натрію гідрокарбонату, а також відхаркувальні засоби: настій кореня алтеї (6—20 г на 200 мл) по одній столовій ложці 4—6 разів на день, відвар кореня солодки (15 г кореня на 2 склянки окропу) по 1 столовій ложці 4—5 разів на день, настій

При виражених ознаках гострого бронхіту, особливо з підвищеною температурою, необхідний ліжковий режим, призначення сульфаніламідів (сульфадиметоксин по 0,5 г 2 рази на день), гірчичників. При кашлі — гаряче молоко з содою, показане застосування кодеїну, лібексину.

Профілактика полягає у загартовуванні організму. При схильності до частих загострень хвороби — санація осередків інфекції.

Бронхіт хронічний

Бронхіт хронічний — хронічне запалення слизової оболонки бронхів, найчастіше пов'язане з інфекцією. Сприяє виникненню хвороби тривале паління, вдихання пилу, що містить подразнюючі речовини. Хвороба часто ускладнюється порушенням прохідності бронхів у зв'язку з бронхоспазмом та призводить до розвитку емфіземи легень, бронхоектазів.

Симптоми

Основними симптомами хронічного бронхіту є кашель, виділення харкотиння, задишка. Крім того, у хворих є й загальні симптоми (пітливість, слабкість, підвищення температури тіла, швидка втомлюваність, зниження працездатності), які особливо виражені під час загострення хвороби.

Найхарактерніший прояв хвороби — кашель іноді напади кашлю, особливо вранці з виділенням слизисто-гнійного мокротиння. При прогресуванні захворювання виникає задишка спочатку при фізичному навантаженні. Загострення хвороби протікає з посиленням кашлю та підвищенням температури. При вислуховуванні легень визначаються частіше сухі хрипи. При порушенні бронхіальної прохідності відмічаються астмоїдні явища (утруднений видих). На останній стадії розвитку з'являються симптоми емфіземи легень, хронічної інтерстиціальної пневмонії, пневмосклерозу.

Лікування

Лікування у період загострення хвороби полягає у призначенні проти інфекційних препаратів — сульфадиметоксина по 0,5 г 2 рази на день або антибіотиків — пеніциліна по 300 000 ОД 3-4 рази на день. При наявності астматичного компоненту показане введення бронхорозширюючих засобів (ефедрин, еуфілін, алупент). При порушенні відходження мокротиння показані відхаркуючі. Важливе значення має дихальна гімнастика, кліматолікування, наприклад на Південному березі Криму/

Бронхіальна астма

Бронхіальна астма – хронічне рецидивуюче обструктивне захворювання трахеобронхіального дерева, що характеризується нападами ядухи (спазм, набряк слизової, гіперсекркція), і в основі якого лежить генетично детермінована схильність до алергії. Згідно з даними ВООЗ (1993), поширеність бронхіальної астми серед дітей складає 10%, спричиняючи значну смертність: від 1 до 35 на 100000 дітей.

Фактори оточуючого середовища, що сприяють розвитку бронхіальної астми у схильних осіб


1. Домашні алергени

- алергени домашнього пилу

- алергени свійських тварин

- алергени тарганів

- алергени грибів, плісняви, дріжджів

2. Зовнішні алергени

- пилок рослин

- гриби, пліснява, дріжджі

3. Професійна сенсибілізація

4. Паління тютюну

- активне паління

- пасивне паління

5. Респіраторні інфекції

6. Вади в дієті

7. Споживання деяких ліків (нестероїдних протизапальних, бета-блокаторів)

8. Ожиріння


Клінічні симптоми



Симптоми виникають та погіршуються при:


  1. фізичному навантаженні

  1. вірусній інфекції

  1. впливі алергенів (харчових, свійських тварин, домашнього пилу, пилку рослин)

  1. палінні

  1. перепаді зовнішньої температури

  1. сильних емоціях (плачу, сміху)

  1. дії хімічних аерозолів

  1. прийманні деяких ліків (нестероїдних протизапальних, бета-блокаторів).

Класифікація бронхіальної астми

Згідно цієї класифікації стан хворого визначається ступенем важкості бронхіальної астми.

Так, виділяється

· інтермітуюче (епізодичне) протікання:

· персистуюче (постійне) протікання:

1. легке,

2. середньо-важке

3. важке.

Ступінь N 1 Інтермітуюча бронхіальна астма

1. Клінічні симптоми до початку лікування

2. Лікування

Ступінь N 2 Легка персистуюча бронхіальна астма

1. Клінічні симптоми до початку лікування:

2. Лікування:

Ступінь N 3 Середньої важкості персистуюча бронхіальна астма

1. Клінічні симптоми до початку лікування

2. Лікування

Ступінь N 4 Важка персистуюча бронхіальна астма

1. Клінічні симптоми до початку лікування

2. Лікування

бета2-агоністу та інгаляційного глюкокортикостероїду в фіксованій комбінації в одній лікарській формі (серетид 50/500 мкг 2 рази на добу)

Профілактика

Первинна Запобігання контакту з алергенами, раціональне харчування, своєчасна санація вогнищ хронічної інфекції, активний спосіб життя, загартовування, заняття фізкультурою і спортом.

Виявлення сімей ризику, запобігання внутрішньоутробній. Сенсибілізації, постнатальній сенсибілізації алергенами, які надходять з грудним молоком, іншою іжею, з навколишнього середовища; сприяння дозріванню імунологічної системи, мінімальне скорочення впливу неспецифічних факторів. Вторинна Санація навколишнього середовища, гіпоалергенна дієта; санація вогнищ інекції; інтал; кетотифон, задитен; гістаглобулін, алергоглобулін, специфічна гіпосенсибілізація; ЛФК, масаж, ГРТ, санаторно-курортне лікування.

Пневмоні́я, або Запалення легень

Пневмонія - гостре інфекційне захворювання, переважно бактеріальної етіології, яке характеризується вогнищевим ураженням респіраторних відділів легень та наявністю внутрішньоальвеолярної ексудації.

Етіологічна структура пневмоній включає 5 видів причинних факторів:

мікробний,

вірусний,

мікоплазмовий,

мікропаразитарний,

грибковий.

Основною причиною запалення легенів є стафілококи та віруси, тобто ті інфекції, які найменше піддаються впливу антибіотиків, сульфамідних препаратів та інших хіміотерапевтичних засобів.

Якщо пневмонія має поліетіологічне походження, це значно обмежує ефективність лікування, утруднює проведення протиепідемічних заходів.

Класифікація

Пневмонія може бути

Крім того, пневмонія може бути

· одностороння, якщо уражена тільки одна легеня

· двостороння, - обидві легені.

За ступенем поширеності пневмонію поділяють на:

Офіційно виділяють такі види пневмонії:

Крім того, залежно від тяжкості розрізняють пневмонію

Пневмонії з тяжким перебігом

Пневмонія з тяжким перебігом - це особлива форма захворювання різної етіології, яка проявляється тяжким інтоксикаційним синдромом, гемодинамічними змінами, вираженою дихальною недостатністю та/або ознаками тяжкого сепсису або септичного шоку, характеризується несприятливим прогнозом та потребує проведення інтенсивної терапії.

Рекомендують виділяти "малі" та "великі" критерії визначення тяжкого перебігу пневмонії.

"Малі" критерії тяжкого перебігу пневмонії:

- частота дихання 30 за 1 хв. та більше;

- порушення свідомості;

- SaO2 менше 90 % (за даними пульсоксиметрії), парціальна напруга кисню в артеріальній крові (далі - PaO2) нижче 60 мм рт. ст.;

- систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст.;

- двобічне або багаточасткове ураження легень, порожнини розпаду, плевральний випіт.

"Великі" критерії тяжкого перебігу пневмонії:

- потреба в проведенні штучної вентиляції легень;

- швидке прогресування вогнищево-інфільтративних змін в легенях - збільшення розмірів інфільтрації більше ніж на 50 % протягом найближчих 2 діб;

- септичний шок або необхідність введення вазопресорних препаратів протягом 4 год. та більше;

- гостра ниркова недостатність (кількість сечі менше 80 мл за 4 год. або рівень креатиніну в сироватці крові вище 0,18 ммоль/л або концентрація азоту сечовини вище 7 ммоль/л (азот сечовини = сечовина (ммоль/л) / 2,14) за (відсутності хронічної ниркової недостатності).

Про тяжкий перебіг пневмонії свідчить наявність у хворих не менше двох "малих" або одного "великого" критерію, кожен з яких достовірно підвищує ризик розвитку летального кінця. У таких випадках рекомендується невідкладна госпіталізація хворих у відділення анестезіології та інтенсивної терапії

Негоспітальна пневмонія (НП)

гостре захворювання, що виникло в позалікарняних умовах та супроводжується симптомами інфекції нижніх дихальних шляхів (лихоманка; кашель; виділення мокротиння, можливо гнійного; біль у грудях та задишка) і рентгенологічними ознаками нових вогнищево-інфільтративних змін у легенях за відсутності очевидної діагностичної альтернативи.

Діагностика НП

Діагноз НП є визначеним за наявності у хворого

кашель з виділенням мокротиння;

За відсутності або неможливості отримання рентгенологічного підтвердження наявності вогнищевої інфільтрації в легенях діагноз НП є неточним. При цьому діагноз захворювання встановлюють з урахуванням даних епідеміологічного анамнезу, скарг хворого та виявлених у пацієнта відповідних фізикальних ознак. Слід відзначити, що за такої ситуації діагноз НП отримує рентгенологічне підтвердження лише в 22 % випадків.

Припущення про наявність НП малоймовірне у хворих з лихоманкою, скаргами на кашель, задишку, виділення мокротиння та/або біль в грудях за відсутності фізикальних ознак та неможливості проведення рентгенологічного дослідження органів грудної клітки.

Антибактеріальна терапія НП

Діагноз НП — безумовне показання для застосування антибіотиків, які є основою лікування у таких хворих. Антибактеріальне лікування необхідно починати одразу після встановлення діагнозу, особливо у тих пацієнтів з НП, які потребують госпіталізації. Абсолютно неприйнятне є зволікання з терміновим призначенням антибіотиків пацієнтам із тяжким перебігом захворювання через відсутність результатів бактеріоскопії і посіву мокротиння, оскільки затримка введення першої дози антибіотика на 4 год. і більше зумовлює значне підвищення ризику смерті таких хворих.

І група

У хворих на НП I групи адекватний клінічний ефект можливий при пероральному прийомі антибактеріального препарату (монотерапія!). Як засіб вибору рекомендують амоксицилін або макролід (азитроміцин, кларитроміцин, мідекаміцин, спіраміцин). За неможливості прийому хворим препарату вибору, призначають альтернативний препарат — респіраторний фторхінолон III — IV покоління. У випадку неефективності амоксициліну через 48 — 72 год. лікування у якості препарату другого ряду призначають макролід або доксициклін. Це зумовлено їх високою активністю у відношенні до атипових збудників, які можуть бути найбільш ймовірною причиною невдалого лікування амінопеніциліном. У випадку неефективності стартової антибіотикотерапії макролідом препаратом другого ряду може бути амоксицилін або ж фторхінолон III — IV покоління. Можливою причиною неефективності лікування макролідом може бути наявність резистентних до цієї групи антибіотиків штамів пневмокока або захворювання викликане грамнегативними збудниками.

II група

У хворих на НП II групи виражений клінічний ефект також можливий у разі перорального прийому антибіотика. Однак, оскільки збільшується ймовірність етіологічної ролі грамнегативних мікроорганізмів (у тому числі тих, що мають деякі механізми розвитку резистентності до антибіотиків), як засіб вибору слід використовувати захищений амінопеніцилін (амоксицилін / клавуланова кислота) або цефалоспорин II покоління (цефуроксиму аксетил). Альтернативною терапією може бути застосування фторхінолону III — IV покоління. За неможливості перорального прийому препарату або низького комплайнсу призначають парентеральний цефалоспориновий антибіотик III покоління (краще цефтріаксон внутрішньом'язово, який можна застосувати 1 раз на добу). У хворих II групи відсутність ефекту при лікування препаратами вибору може бути пов'язана з тим, що етіопатогенами НП є атипові збудники. Тому на другому етапі антибіотикотерапії слід добавити макролід до бета-лактаму або ж замість такої комбінованої терапії призначити монотерапію фторхінолоном III — IV покоління.

Хворим I та II груп, які госпіталізовані за соціальних обставин, призначають відповідну пероральну антибактеріальну терапію.

У хворих, які госпіталізовані за медичними показаннями, припускають більш тяжкий перебіг НП, тому терапію доцільно розпочинати з призначення антибіотиків парентерально (в/м, в/в). Через 3 — 4 дні при досягненні позитивного клінічного ефекту (нормалізація температури тіла, зменшення вираженості інтоксикації та інших симптомів захворювання) можливий перехід до перорального прийому антибіотика до завершення повного курсу антибактеріальної терапії.

IIІ група

Госпіталізованим у терапевтичне відділення хворим III групи необхідно проводити комбіновану антибіотикотерапію з використанням захищеного амінопеніциліну (амоксицилін / клавуланова кислота, ампіцилін/сульбактам) парентерально, або цефалоспорину II — III покоління (цефуроксиму аксетіл, цефотаксим, цефтріаксон) у поєднані з макролідом. За відсутності порушень всмоктування в травному тракті макролід приймається перорально. За неможливості прийому хворим препарату вибору слід призначити фторхінолон III — IV покоління (монотерапія).

У хворих цієї групи відсутність ефекту при лікування препаратами вибору може бути пов'язана з тим, що етіопатогенами НП є грамнегативні ентеробактерії, що продукують бета-лактамази розширеного спектра дії — інактиватори цих груп антибіотиків. В зв'язку з цим, на другому етапі антибіотикотерапію слід продовжити фторхінолоном III — IV покоління або ж карбапенемом.

IV група

Хворим IV групи слід невідкладно призначити антибактеріальну терапію, оскільки відстрочування призначення антибіотика навіть на 4 год. достовірно підвищує ризик смерті таких пацієнтів.

Для лікування хворих цієї групи, які не мають факторів ризику інфікування P. aeruginosa, рекомендують внутрішньовенно вводити: захищений амінопеніцилін (амоксицилін / клавуланова кислота, ампіцилін/сульбактам) або цефалоспорин III покоління (цефотаксим, цефтріаксон) у поєднанні із макролідом. В якості альтернативної терапії пропонують комбінацію фторхінолону III — IV покоління з бета-лактамамом. При легіонельозній пневмонії ефективне поєднання макроліда з рифампіцином, а в якості альтернативної терапії рекомендують призначати фторхінолон III — IV покоління.

Для лікування хворих IV групи з наявністю факторів ризику інфікування P. aeruginosa необхідно призначати внутрішньовенно: антипсевдомонадний цефалоспорин III — IV покоління (цефтазидим, цефоперазон, цефепім) у поєднанні з аміноглікозидом та левофлоксацином або цирофлоксацином. В якості альтернативної терапії пропонують цефалоспорин, активний у відношенні до синьогнійної палички (цефтазидим, цефоперазон, цефепім), у поєднанні з аміноглікозидом та макролідом.

Оцінка ефективності терапії

Оцінку ефективності антибактеріальної терапії препаратом першого ряду необхідно (обов'язково!) проводити через 48 год. від початку лікування (повторний огляд хворого). Доцільним є контакт із пацієнтом по телефону на другий день від початку лікування.

Основними критеріями ефективності в ці терміни слід вважати зменшення вираженості інтоксикації та зниження температури тіла хворого, відсутність ознак дихальної недостатності. Якщо на початку лікування у пацієнта були відсутні ці прояви захворювання, слід орієнтуватися на його загальний стан та показники загального клінічного аналізу крові (кількість лейкоцитів, швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ)). За наявності позитивної динаміки наведених показників продовжують призначену антибактеріальну терапію. Якщо у пацієнта зберігаються висока лихоманка та інтоксикація або симптоматика прогресує, то лікування слід вважати неефективним, антибактеріальний засіб замінити на антибіотик другого ряду та повторно визначити доцільність госпіталізації.

У пацієнтів з нетяжким перебігом НП антибактеріальна терапія може бути завершена після досягнення нормалізації температури тіла протягом 3 — 5 днів. В таких випадках тривалість лікування складає, як правило, 7 — 10 днів. У разі отримання клінічних або епідеміологічних даних, які свідчать про мікоплазмену або хламідійну етіологію НП, тривалість антибактеріальної терапії складає в середньому 10 — 14 днів. Якщо позитивного ефекту лікування досягнуто, в ці терміни заміна антибіотика недоцільна.

При лікуванні хворих на НП стафілококової етіології або зумовлену грамнегативними ентеробактеріями рекомендують проведення більш тривалої антибактеріальної терапії — від 14 до 21 дня, а за наявності даних про легіонельозну етіологію захворювання — 21 день.

Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ)

захворювання, що можна попередити і яке піддається лікуванню. Воно характеризується не повністю зворотнім обмеженням прохідності дихальних шляхів. Обмеження прохідності дихальних шляхів зазвичай прогресує і асоціюється із незвичною запальною відповіддю легень на шкідливі частки або гази, головним чином у зв'язку із палінням. Поряд із ураженням легень, ХОЗЛ призводить до значних позалегеневих системних ефектів, супутніх захворювань, які обтяжують перебіг захворювання у окремих хворих. Характерними являються системні порушення при ХОЗЛ, вони є важливою частиною хибного кола і їх необхідно завжди враховувати в клінічному веденні хворих. До них належать: кахексія з втратою жирової маси; втрата скелетної мускулатури та її слабкість; остеопороз; депресія; анемія; підвищений ризик розвитку серцево-судинних захворювань.

Фактори ризику розвитку ХОЗЛ:

· інфекції.

Клінічні симптоми

1. Хронічний кашель:

· звичайно являється першим симптомом у розвитку ХОЗЛ, що упереджує задишку;

· спочатку може виникати інколи, з часом турбує щоденно;

· частіше турбує вдень, рідше - вночі; може бути непродуктивним, без виділення харкотиння; в деяких випадках може бути відсутнім.

2. Виділення харкотиння - зазвичай в невеликій кількості, слизове, після кашлю.

3. Задишка - прогресуюча (погіршується з часом, посилюється поступово, роками); персистуюча (турбує хворого щоденно); виникає чи погіршується при фізичних навантаженнях, що спричиняє погану їх переносимість; в подальшому виникає в спокої і значно обмежує життєдіяльність; погіршується під час респіраторних інфекцій; може визначатися хворим як необхідність додатковоого зусилля при диханні, дихальний дискомфорт, стиснення грудної клітини, часте дихання.

Фізикальні ознаки

Найбільш характерними фізикальними ознаками клінічно важкого ХОЗЛ є велика діжкоподібна грудна клітина, участь у диханні допоміжної мускулатури, послаблення дихальних шумів, подовжений видих.

Лікування

Після встановлення діагнозу ХОЗЛ необхідно припинити паління і спрямувати усі зусилля на лікування обструкції.

Фармакотерапія ХОЗЛ

Фармакотерапія призначається при ХОЗЛ з метою профілактики та контролю симптомів, зменшення частоти і важкості загострень, розвитку ускладнень захворювання та їх важкості, покращання фізичної толерантності та якості життя хворого.

Основні принципи терапії ХОЗЛ:

  1. Бронхолітики:


  1. Глюкокортикостероїди:

Інше фармакологічне лікування:


5657926375930967.html
5658010753314844.html
    PR.RU™